Види порушень виборчого права та методи боротьби з адмінресурсом

16 днів. тому

Говорячи про адмінресурс в ході виборчого процесу це поняття можна розуміти у вузькому та широкому сенсі.

У вузькому сенсі під адмінресурсом можна вважати порушення виборчих прав громадян, що здійснюється керівними посадовими особами (діючою владою) з використанням свого службового становища в інтересах владного кандидата. Тобто власне шляхом застосування свого адміністративного впливу, як певного засобу (ресурсу) для досягнення бажаного кандидату ефекту.

У широкому сенсі під адмінресурсом можна розуміти усі ті порушення виборчого законодавства, які вчиняються з використанням і службового становища, і державного апарату і будь-яких державних ресурсів, до яких мають доступ будь-які політичні партії чи кандидати (не лише владні). Іншими словами – це дії, вчинені не лише керівними посадовими особами в інтересах «владного» кандидата, а дії чи бездіяльність вчинені будь-ким, хто має в тій чи іншій мірі доступ до державних ресурсів, певний вплив на інших осіб тощо.

Головною метою застосування адміністративного ресурсу на виборах можна вважати досягнення перемоги за результатами голосування в наслідок збільшення кількості голосів виборців за відповідного кандидата, який, або в інтересах якого застосовує цей адмінресурс. Суміжною метою можна також вважати створення певних перешкод як для інших кандидатів так і для спостерігачів, громадських об’єднань, журналістів тощо.

Слід зазначити, що не всі виборчі порушення є наслідком застосування адмінресурсу, так само як і не усі можливі прояви адмінресурсу закріплено у законодавстві, як відповідні правопорушення. Тому ми використовуєио певну класифікацію виборчих порушень, а саме:

  • Порушення законодавства про вибори, що тягнуть за собою спеціальну кримінальну, адміністративну чи іншу відповідальність;
  • Інші суміжні діяння, що тягнуть за собою кримінальну, адміністративну чи іншу юридичну відповідальність;
  • Діяння, за які не передбачено юридичної відповідальності, та які формально не є порушеннями, проте охоплюються розумінням поняття адмінресурс.

Говорячи про можливість захисту прав виборців важливою проблемою є необхідність дотримання усіх формальних процедур виявлення, фіксації, доведення та встановлення вини осіб, що вчинили ті порушення за які передбачено юридичну відповідальність. Ключовим моментом у цьому процесі є необхідність отримати належні, допустимі та достатні докази вини особи.

Узагальнивши положення діючого законодавства України можна стверджувати, що зазвичай доказами визнаються показання, речові докази, документи, інші письмові та електронні докази, висновки експертів.

Виявивши певне порушення виборчого законодавства, надзвичайно важливо обрати правильний спосіб фіксації цих обставин (правильне джерело доказів), адже від цього залежить уся подальша перспектива юридичного вирішення питання.

Крім того, слід уважно враховувати, якого виду юридичну відповідальність тягне за собою виявлене виборче порушення, та відповідно до цього обирати ті докази, які передбачені відповідним законодавством (кримінальним, адміністративним тощо). Це означає, що особа, яка здійснює моніторинг виборчого процесу або сам виборець при виявленні будь-яких обставин, що на їх думку є порушеннями виборчого законодавства, повинні здійснити правильно попередню кваліфікацію цих обставин і визначитися з тим, до якої галузі відповідальності належить таке порушення – кримінальної, адміністративної чи іншої.

У нерозривному зв’язку із здійсненням попередньої кваліфікації порушення та обранням належних доказів для його фіксації лежить ще один елемент – визначення того уповноваженого органу, до якого слід подавати заяви, скарги та інші документи з метою припинення правопорушення та притягнення винних до відповідальності.

Законодавство, в залежності від виду порушення та передбаченої відповідальності, визначає уповноваженими органами переважно національну поліцію України, відповідну виборчу комісію та адміністративний суд.

Усі порушення, які тягнуть за собою кримінальну відповідальність за ст.157-160 Кримінального кодексу України, відносяться до компетенції поліції, як органу досудового розслідування. Складання адміністративних протоколів у переважній більшості випадків вчинення адміністративних порушень виборчого законодавства також відноситься до компетенції органів поліції.

Певну юридичну відповідальність передбачає і профільне законодавство про вибори. Так, Закон України «Про вибори народних депутатів України» передбачає, що Центральна виборча комісія приймає рішення про попередження партії, кандидати у депутати від якої включені до виборчого списку партії, або окремому кандидату у депутати у випадках, передбачених  у ст.61 цього Закону. Однак, такий вид відповідальності носить скоріше політичний характер, а його застосування у переважній більшості випадків обумовлено необхідністю попереднього встановлення певних фактів у судовому порядку.

Таким чином, законодавство про кримінальну та адміністративну відповідальність, а також законодавство про вибори чітко визначає коло суб’єктів уповноважених фіксувати випадки вказаних вище правопорушень, здійснювати їх розслідування і розгляд та притягати винних осіб до відповідальності. Тому у разі виявлення виборцем ознак відповідного правопорушення слід направляти своє звернення саме до того органу, який є уповноваженим згідно із законом.

Варто зазначити, що не усі порушення виборчого законодавства можуть оскаржити безпосередньо виборці.

Так, виборці мають право подавати заяви до органів національної поліції у разі вчинення щодо них або виявлення ними ознак злочину або адміністративного правопорушення.

Однак, до виборчої комісії чи до суду виборець може оскаржити лише, дії чи бездіяльність суб’єктів виборчого процесу, якщо ці рішення, дії чи бездіяльність безпосередньо порушують особисто його виборчі права або інтереси, передбачені законом щодо участі у відповідних стадіях виборчого процесу. При цьому конкретні права виборця та відповідні можливості його участі у відповідній стадії виборчого процесу чітко регламентуються законом. Тобто якщо виборець не має відповідного права на певній стадії виборчого процесу (не управомочений вчиняти певні дії або отримувати певні результати) або виявлене порушення не зачіпає безпосередньо його власних виборчих прав, то він позбавлений можливості оскарження.

Водночас, виборчі комісії, кандидати та партії можуть оскаржувати не лише порушення їхніх безпосередніх прав та інтересів, а і загалом порушення виборчого законодавства та прав виборців.

У виборчому процесі можуть брати участь офіційні спостерігачі від партій, кандидатів у депутати, громадських організацій. Офіційний спостерігач має право, зокрема: робити фото- та кінозйомки, аудіо- та відеозаписи, не порушуючи при цьому таємниці голосування; звертатися із заявою чи скаргою до відповідної виборчої комісії чи до суду щодо усунення порушень Закону про вибори в разі їх виявлення; складати акт про виявлення порушення Закону України «Про вибори народних депутатів України», що підписується ним та не менш як двома виборцями, які засвідчують факт цього порушення, із зазначенням їх прізвищ, імен, по батькові, місця проживання та адреси житла, та подавати його до відповідної виборчої комісії чи до суду; вживати необхідних заходів у межах законодавства щодо припинення протиправних дій під час голосування та підрахунку голосів виборців на виборчій дільниці.

Таким чином, з метою посилення ефективності боротьби з адмінресурсом та іншими порушеннями законодавства про вибори, виборці чи інші особи, які мають на меті здійснювати таку діяльність, повинні використовувати кожну можливість залучення довірених осіб чи представників кандидатів, уповноважених осіб партій та офіційних спостерігачів до виявлення, фіксації та оскарження тих порушень, на самостійне оскарження яких виборець права не має.

Підсумовуючи викладене слід зазначити:

  1. Виборчі порушення можна поділити на види, а саме:
  • Порушення законодавства про вибори, що тягнуть за собою спеціальну кримінальну, адміністративну чи іншу відповідальність;
  • Інші суміжні діяння, що тягнуть за собою кримінальну, адміністративну чи іншу юридичну відповідальність;
  • Діяння, за які не передбачено юридичної відповідальності, та які формально не є порушеннями, проте охоплюються розумінням поняття адмінресурс.
  1. Доказами таких порушень визнаються показання, речові докази, документи, інші письмові та електронні докази, висновки експертів.
  2. Виборець може оскаржити лише ті порушення які безпосередньо порушують його виборчі права або інтереси, передбачені законом щодо участі у виборчому процесі.
  3. Виборець не обмежений у можливості здійснювати повідомлення про порушення виборчого законодавства, що містять ознаки злочину чи адміністративного правопорушення, так як подальшу фіксацію, розслідування, розгляд та прийняття рішення здійснюють правоохоронні органи і суд.
  4. Виборець може подати скарги чи інші заяви з приводу виявлених порушень виборчого законодавства до виборчих комісій, національної поліції, НАЗК, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сфері телебачення і радіомовлення, а також до адміністративного суду в порядку передбаченому КАСУ;
  5. З метою посилення ефективності боротьби з адмінресурсом та іншими порушеннями законодавства про вибори, виборці чи інші особи, які мають на меті здійснювати таку діяльність, повинні використовувати кожну можливість залучення довірених осіб чи представників кандидатів та офіційних спостерігачів до виявлення, фіксації та оскарження тих порушень, на самостійне оскарження яких виборець права не має.

ВИДИ ПОРУШЕНЬ

Як вже було зазначено вище виборчі порушення можна поділити на види, а саме:

  • Порушення законодавства про вибори, що тягнуть за собою спеціальну кримінальну, адміністративну чи іншу відповідальність.

Порушення законодавства про вибори, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність передбачені статтями 157-160 Кримінального кодексу України. Це такі порушення як:

Стаття 157 Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача;  Стаття 158 Надання неправдивих відомостей до органу ведення Державного реєстру виборців або фальсифікація виборчих документів, документів референдуму, підсумків голосування або відомостей Державного реєстру виборців; Стаття 158-1 Незаконне використання виборчого бюлетеня, бюлетеня для голосування на референдумі, голосування виборцем, учасником референдуму більше ніж один раз; Стаття 158-2 Незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму; Стаття 159 Порушення таємниці голосування; Стаття 159-1 Порушення порядку фінансування політичної партії, передвиборної агітації, агітації з всеукраїнського або місцевого референдуму; Стаття 160 Підкуп виборця, учасника референдуму.

Усі з наведених злочинів відносяться до підслідності органів національної поліції та можуть бути ними розслідувані не залежно від наявності заяви потерпілої особи (так як провадження у них не здійснюється у формі приватного обвинувачення).

Порушення законодавства про вибори, що тягнуть за собою адміністративну відповідальність передбачені статтями 2127 -21221 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: Стаття 212-7 Порушення порядку ведення Державного реєстру виборців, порядку подання відомостей про виборців до органів Державного реєстру виборців, виборчих комісій, порядку складання та подання списків виборців, списків громадян України, які мають право брати участь у референдумі, та використання таких списків; Стаття 212-8 Порушення права громадянина на ознайомлення з відомостями Державного реєстру виборців, зі списком виборців, списком громадян, які мають право брати участь у референдумі; Стаття 212-9 Порушення порядку ведення передвиборної агітації, агітації під час підготовки і проведення референдуму з використанням засобів масової інформації та порядку участі в інформаційному забезпеченні виборів; Стаття 212-10 Порушення обмежень щодо ведення передвиборної агітації, агітація в день проведення референдуму; Стаття 212-11 Ненадання можливості оприлюднити відповідь щодо інформації, поширеної стосовно суб’єкта виборчого процесу; Стаття 212-12 Порушення права на користування приміщеннями під час виборчої кампанії; Стаття 212-13 Виготовлення або розповсюдження друкованих матеріалів передвиборної агітації, які не містять відомостей про установу, що здійснила друк, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск; Стаття 212-14 Порушення порядку розміщення агітаційних матеріалів чи політичної реклами або розміщення їх у заборонених законом місцях; Стаття 212-15 Порушення порядку надання або отримання внеску на підтримку політичної партії, порушення порядку надання або отримання державного фінансування статутної діяльності політичної партії, порушення порядку надання або отримання фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення передвиборної агітації або агітації з всеукраїнського або місцевого референдуму; Стаття 212-16 Замовлення або виготовлення виборчих бюлетенів понад встановлену кількість; Стаття 212-17 Ненадання копії виборчого протоколу; Стаття 212-18 Невиконання рішення виборчої комісії, комісії з референдуму; Стаття 212-19 Відмова у звільненні члена виборчої комісії від виконання виробничих чи службових обов’язків або його безпідставне звільнення з роботи; Стаття 212-20 Порушення порядку опублікування документів, пов’язаних з підготовкою і проведенням виборів, референдуму; Стаття 212-21 Порушення порядку подання фінансового звіту про надходження і використання коштів виборчого фонду, звіту партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру

  • Інші суміжні діяння, що тягнуть за собою кримінальну, адміністративну чи іншу юридичну відповідальність.

Не усі протиправні діяння, які можуть мати місце під час виборчого процесу та  відноситися до поняття адміністративного ресурсу прямо передбачені як порушення виборчого законодавства і виборчих прав. Окремі з них являють собою самостійні злочини чи адміністративні правопорушення та відповідальність за них визначена в інших статтях Кримінального кодексу України чи Кодексу України про адміністративні правопорушення.

До таких суміжних із адміністративним ресурсом злочинів можна віднести наступні: Стаття 139 Ненадання допомоги хворому медичним працівником; Стаття 140 Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником; Стаття 161 Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками; Стаття 170 Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій; Стаття 171 Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів; Стаття 172 Грубе порушення законодавства про працю; Стаття 173 Грубе порушення угоди про працю; Стаття 182 Порушення недоторканності приватного життя; Стаття 184 Порушення права на безоплатну медичну допомогу; Стаття 340 Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій; Стаття 343 Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, судового експерта, працівника державної виконавчої служби, приватного виконавця; Стаття 344 Втручання у діяльність державного діяча; Стаття 345-1 Погроза або насильство щодо журналіста; Стаття 347-1 Умисне знищення або пошкодження майна журналіста; Стаття 348-1 Посягання на життя журналіста; Стаття 354 Підкуп працівника підприємства, установи чи організації; Стаття 357 Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження; Стаття 358 Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів; Стаття 364 Зловживання владою або службовим становищем; Стаття 365 Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу; Стаття 366 Службове підроблення; Стаття 368 Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою; Стаття 369 Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі; Стаття 369-2 Зловживання впливом; Стаття 382 Невиконання судового рішення; Стаття 383 Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.

До суміжних із адміністративним ресурсом правопорушень, передбачених КУпАП  можна віднести наступні: Стаття 41 Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці; Стаття 172-5 Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків; Стаття 173-1 Поширювання неправдивих чуток; Стаття 183 Завідомо неправдивий виклик спеціальних служб; Стаття 184-1 Неправомірне використання державного майна; Стаття 186 Самоуправство; Стаття 188-39 Порушення законодавства у сфері захисту персональних даних.

Деяка юридична відповідальність за дії, що можуть застосовуватися з адмінресурсом, також передбачена і в ст.265 Кодексу законів про працю України, а саме: юридичні та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі – у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення; порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим – сьомим цієї частини, – у розмірі мінімальної заробітної плати.

  • Діяння, за які не передбачено юридичної відповідальності, та які формально не є порушеннями, проте охоплюються розумінням поняття адмінресурс.

Враховуючи досить широкі і різноманітні способи застосування всіляких виборчих маніпуляцій, в тому числі з використанням владних ресурсів, практично не можливо вичерпно окреслити усі ті діяння, які відносяться до поняття адміністративного ресурсу. Проте слід зазначити, що навіть коли відсутні ознаки наведених вище злочинів чи адміністративних правопорушень і сама дія не тягне визначеної кримінальної чи адміністративної відповідальності, проте вчиняється з явною метою шляхом використання владного впливу чи державного ресурсу забезпечити будь-які переваги на користь певного кандидата, такі дії можна відносити до поняття адмінресурсу. Як приклад можна навести такі з них: масове і/або централізоване залучення співробітників бюджетних установ до роботи виборчих комісій або виконання функцій, які не належать до їх компетенції; діяльність, яка в непрямий спосіб може надавати неконкурентні переваги посадовим особам, зокрема популяризація з агітаційною метою роботи (досягнень) органів державної влади та органів місцевого самоврядування; пряма роздача виборцям державних грошових ресурсів, товарів чи послуг; спонтанні бюджетні виплати у ході або незадовго до виборчої кампанії, без обґрунтування запланованого і невідкладного характеру таких виплат; надання службовими і посадовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування  зобов’язань чи обіцянок щодо реалізації за бюджетні кошти інфраструктурних проектів, вирішення соціальних проблем чи підвищення зарплат, пенсій, стипендій; спонтанне виділення у ході або незадовго до виборчої кампанії бюджетним та комерційним організаціям додаткового фінансування із державного чи муніципального бюджету; введення у ході або незадовго до виборчої кампанії нових чи додаткових пільг та інших соціальних виплат; підвищення заробітних плат в державному секторі незадовго або в період виборчої кампанії; використання посадовими і службовими особами службових приводів для агітації в ЗМІ за конкретних політиків; свідоме ігнорування ЗМІ резонансних чи суспільно важливих подій, висвітлення яких невигідне окремим політикам.

Зазначений перелік не є вичерпним. Тому у кожному конкретному випадку для виявлення адмінресурсу слід враховувати службове становище особи, яка вчиняє відповідні дії, спосіб вчинення таких дій, форму власності на майно чи інші ресурси, що для цього використовуються та кінцеву мету, якої прагне досягти особа, яка такі дії вчиняє. Якщо відповідні дії вчиняються керівною посадовою особою державного чи комунального органу або підприємства, з використанням наданих їй повноважень або наявного впливу, із залученням належного державі або територіальній громадя майна та з метою збільшення кількості голосів у підтримку певного кандидата, тоді такі дії являються адміністративним ресурсом, та за відсутності в них ознак злочину чи адміністративного правопорушення мають бути предметом громадського осуду і реакції суспільства.

В окремих випадках прояви адміністративного ресурсу можуть бути не лише в державних органах або органах місцевого самоврядування чи державних та комунальних підприємствах, установах, організація. Іноді це можливо і в приватному секторі, зокрема у разі коли адміністрація приватного підприємства з метою надання переваг певному кандидату здійснює будь-який тиск на трудовий колектив цього підприємства.

 

АЛГОРИТМ ДІЙ З ФІКСАЦІЇ ПОРУШЕНЬ ТА ШЛЯХИ ЇХ ОСКАРЖЕННЯ

Процес фіксації можливих виборчих порушень можна поділити на декілька етапів, а дії особи що здійснює таку фіксацію можна поділити на основні, додаткові та інші.

До основних дій особи, що виявила порушення виборчого законодавства, і які необхідні для його фіксації та оскарження належать:

  1. Виявлення дій чи бездіяльності, що є порушенням виборчого законодавства. Таке виявлення може бути здійснено як безпосередньо (у разі якщо виборець є потерпілим чи свідком протиправних дій) або опосередковане (зі слів інших осіб або із ЗМІ чи мережі Інтернет).
  2. Попередня кваліфікація. Після виявлення дій, які на думку особи є порушенням виборчого законодавства необхідно, на основі наведених вище статей Кримінального кодексу України чи КУпАП, визначити до якого виду правопорушень відноситься виявлене діяння (злочин чи адміністративне правопорушення) та з’ясувати якою статтею відповідного закону передбачена відповідальність за нього, а також які саме норми виборчого законодавства або які саме права виборця цим діянням порушено. Це є необхідним для правильного вибору засобів фіксації виявленого порушення, а також визначення органу до якого слід здійснити повідомлення або направити скаргу.
  3. Первинна фіксація. Після виявлення факту порушення виборчого законодавства та здійснення попередньої кваліфікації, особа має обрати ті докази, у яких є можливість зафіксувати такий факт. Як уже зазначалося доказами визнаються показання, речові докази, документи, інші письмові та електронні докази, висновки експертів. Зрозуміло, що не усі з наведених доказів є доступними виборцю в момент виявлення факту порушення виборчого законодавства. Проте, в першу чергу слід здійснити фото чи відеофіксацію (при цьому на записуючому пристрої має бути активовано функцію нанесення дати та часу на зображення). В ході фото чи відеофіксації неодмінно потрібно зафіксувати загальний вигляд місця де відбувається порушення, а якщо таке має місце на вулиці, то на зображені повинні бути видні навколишні орієнтири. Це є необхідним для того, щоб можна було максимально точно ідентифікувати місце у якому проведено фото чи відеофіксацію. Крім того слід максимально чітко зафіксувати момент та самі дії особи (осіб), які є правопорушенням (наприклад зафільмувати чи сфотографувати момент видачі виборцям речей з агітаційними матеріалами та осіб що це роблять, у разі підкупу виборців, або місце де виявлено незаконну агітацію та безпосередньо зміст таких агітаційних матеріалів, зокрема плакатів, листівок, банерів тощо). Якщо правопорушення вчиняється в усній формі (наприклад вказівка керівника підприємства на зборах колективу голосувати за певного кандидата, поєднана з тиском, погрозами або іншими діями що є примушуванням) то слід здійснити чіткий звукозапис або відеозйомку, але таким чином, щоб обов’язково було розбірливо чути голос, слова та їх зміст, який вважається протиправним.

У разі, якщо спосіб вчинення виявленого правопорушення має матеріальну форму, наприклад роздача незаконної агітації, слід отримати та зберегти речові докази (листівки, газети, бюлетні тощо). Варто пам’ятати, що прийняття виборцем коштів чи іншого майна, переваг, пільг, послуг або нематеріальних активів, що надаються з метою підкупу виборців, також являється злочином! Тому не слід з метою фіксації факту підкупу виборців приймати зазначені речі.

Якщо порушення виявлено у ЗМІ чи мережі Інтернет то необхідно зафіксувати і зберегти зміст цієї інформації. Так, якщо порушення виявлено у друкованих ЗМІ то необхідно отримати і зберегти примірник такого видання. Якщо порушення виявлено в мережі інтернет, необхідно зафіксувати посилання на веб-сторінку де розміщено відповідну інформацію, а також зробити скріншот цієї веб-сторінки.

Якщо порушення пов’язане з трудомими права громадян, наприклад протиправна вимога керівництва підприємства, установи чи організації виконувати якусь роботу, не обумовлену трудовим договором, в інтересах кандидата, в тому числі здійснювати агітацію чи брати участь у роботі виборчих комісій або участь у заходах з кандидатами, то необхідно отримати копію правил трудового розпорядку, посадової інструкції, наказу про прийняття на роботу, та за наявності – трудового договору.

В будь-якому разі, в залежності від того, яке конкретно правопорушення було визначено під час попередньої кваліфікації, слід спробувати отримати усі можливі докази які підтверджуть зміст цього порушення, згідно відповідної статті закону.

  1. Встановлення інших осіб, які є свідками порушення має бути наступним кроком після первинної фіксації. Від таких осіб обов’язково необхідно отримати їх прізвище, ім’я, по-батькові, адресу місця проживання та/або контактний номер телефону і, бажано, дату народження. Крім того, бажано отримати згоду від таких свідків на те, щоб вони у подальшому дали свої покази уповноваженим органам. Зазначені відомості про свідків необхідні для їх подальшого розшуку та відібрання показів правоохоронними органами.
  2. Повідомлення уповноваженого органу. Після фіксації обставин (факту) виявленого порушення та встановлення свідків, враховуючи що практично усі без винятку порушення (кримінальні чи адміністративні) відносяться до компетенції національної поліції, слід негайно здійснити виклик працівників поліції за допомогою номера 102. Під час виклику слід точно та ясно назвати своє прізвище, ім’я, по-батькові, дату народження, за необхідності посаду і місце роботи, а також чітко та ясно викласти зміст виявленого порушення. Наприклад «Я Іванов Іван Іванович, 10.10.1980 року народження, сьогодні 28 червня 2019 року перебуваючи на території лікарні №1 міста А** виявив, що в одному з приміщень лікарні відбувається роздача пакунків з різноманітними ліками та агітаційними матеріалами кандидата в народні депутати Б**. Вказані пакунки мають символіку цього кандидата. Роздача пакунків здійснюється кількома особами (якщо вони відомі слід вказати хто, наприклад лікарями). Вважаю що має місце підкуп виборців та прошу вислати слідчо-оперативну групу.» .

Після здійснення виклику працівників поліції необхідно перебувати в обумовленому місці до приїзду слідчо-оперативної групи.

  1. По прибуттю працівників поліції необхідно вказати їм на місце вчинення правопорушення, а також написати письмову заяву про правопорушення та письмові пояснення за даним фактом. Крім того, в обов’язковому порядку у своїх поясненнях та/або заяві слід зазначити усі відомості про свідків, які раніше було з’ясовано, а також зазначити про наявність матеріалів фото-відеофіксації та носій на якому вони збережені (наприклад власний мобільний телефон чи цифровий фотоапарат тощо). В подальшому на вимогу працівників поліції у вказаному ними порядку слід надати їм можливість вилучити матеріали фото-відеофіксації. Слід пам’ятати, що працівники поліції можуть тимчасово вилучити сам пристрій на який здійснено фото-відеофіксацію, з метою його огляду, проведення експертизи та копіювання фото-відеофайлів для приєднання до матеріалів провадження.

Крім того, працівникам поліції слід передати усі наявні речові докази, які вдалося отримати при первинній фіксації (назаконні агітаційні матеріали, інші речі чи документи тощо).

Оскільки усі подальші дії з фіксації правопорушення та збору доказів віднесено до компетенції поліції у ході досудового розслідування чи складення протоколу про адміністративне правопорушення, особа яка його виявила та здійснила повідомлення може лише надавати необхідне сприяння правоохоронним органам. Збір інших доказів не відноситься до повноважень такої особи.

  1. Разом з тим, в усіх випадках виявлення правопорушень та повідомлення про них до органів поліції слід додатково повідомити про зазначені факти до ЗМІ та ЦВК України і окружну виборчу комісію. Зазначене дозволить забезпечити посилений громадський контроль за діями правоохоронців, викличе необхідний суспільний осуд протиправних дій кандидата, а виборчі комісії матимуть змогу вжити передбачених виборчим законом заходів.

До додаткових дій особи, що виявила порушення виборчого законодавства, і які необхідні для його фіксації та оскарження належать:

  1. Залучення допомоги від інших осіб. Як вже зазначалося вище дещо ширшими є права інших суб’єктів виборчого процесу, а саме довірених осіб чи представників кандидатів та офіційних спостерігачів. Тому одразу після виявлення, попередньої кваліфікації, первинної фіксації та виклику правоохоронних органів слід зателефонувати чи іншим чином звернутися до відомих особі офіційних спостерігачів чи довірених осіб інших кандидатів та повідомити їм про виявлений факт правопорушення і попросити сприяння. За потреби слід просити щодо офіційний спостерігач і довірена особа кандидата прибули на місце події для складення акту про порушення виборчого законодавства і додаткової фіксації.
  2. Виклик на місце події працівників ЗМІ. З метою посилення громадського контролю та покращення якості фіксації виявлених правопорушень бажано здійснити виклик на місце події працівників офіційних ЗМІ. Так, журналісти мають певні гарантії і професійні права їх діяльності, а відзняті ними матеріали можуть бути долучені як докази у суді. Крім того оприлюднені у ЗМІ матеріали та інші повідомлення, з яких вбачається наявність злочину є підставою для порушення кримінального провадження.
  3. Скласти акт про виявлення порушення закону про вибори. Загалом законодавство наділяє таким повноваженням офіційних спостерігачів. Але це не означає, що виборець не може сам за участі інших виборців також скласти такий акт з метою фіксації виявлених порушень. Навпаки, складання подібних документів є додатковим доказом що може бути використано для притягнення винних до відповідальності. Зазначений акт  підписується виборцем та не менш як двома іншими виборцями, які засвідчують факт виявленого порушення, із зазначенням їх прізвищ, імен, по батькові, місця проживання та адреси житла, та може бути поданий до відповідної виборчої комісії чи до суду
  4. Громадське затримання. Якщо за характером обстановки на місці події і за характером виявленого правопорушення є можливість затримати особу яка його вчинила і не дати їй втекти або знищити докази своєї вини, тоді слід таку особу затримати до прибуття правоохоронних органів, яким передати її. Наприклад при виявленні агітатора, що здійснює роздачу неправомірних агітаційних матеріалів, особа може самостійно або за допомогою інших осів затримати такого агітатора. Даний процес не повинен супроводжуватися нанесенням підозрюваному тілесних ушкоджень, знищенням його майна тощо. За можливості бажано попросити когось про відеозйомку процесу такого затримання. ОДНАК, у кожному разі слід в першу чергу переконатися у власній безпеці, та не намагатися затримувати правопорушника, якщо таке може загрожувати життю чи здоров’ю виборця.
  5. Збір публічної інформації. Якщо виявлене правопорушення пов’язане із використанням бюджетних коштів чи майна або фінансуванням агітації не за рахунок виборчого фонду кандидата, слід направити відповідні запити на доступ до публічної інформації, а також проаналізувати оприлюднені кандидатами проміжні чи фінальні звіти про використання коштів виборчго фонду.
  6. Правова допомога. Якщо в наслідок вчиненого правопорушення особі, яка його виявила, водночас завдано шкоди, тобто така особа є потерпілою (наприклад у разі примушування до голосування, або перешкоджання законній діяльності журналіста тощо) варто розглянути можливість залучення захисника для надання такій особі подальшої професійної правової допомоги.

До інших дій особи, що виявила порушення виборчого законодавства можна віднести наступні.

  1. Самостійне подання скарги на дії кандидата чи його довірених осіб до окружної виборчої комісії або до ЦВК України у порядку, визначеному законом про вибори виборецем, виборчі права або охоронювані законом інтереси якого щодо участі у виборчому процесі порушено. Так, наприклад Закон України «Про вибори народних депутатів України» визначає, що скарга на дії кандидата, може бути подана до Центральної виборчої комісії.

Крім того, рішення чи дії політичної партії – суб’єкта виборчого процесу, її посадової особи чи повноважного представника, що стосуються виборчого процесу, крім тих рішень чи дій, які відповідно до закону, статуту (положення) належать до їх внутрішньої організаційної діяльності або їх виключної компетенції, можуть бути оскаржені:

1) до Центральної виборчої комісії – стосовно рішення чи дії політичної партії, яка висунула кандидатів у депутати в загальнодержавному виборчому окрузі;

2) до відповідної окружної виборчої комісії – стосовно рішення чи дії політичної партії, яка висунула кандидатів у депутати в одномандатному окрузі.

Скарга може бути подана протягом п’яти днів після дня прийняття рішення, вчинення дії чи бездіяльності, крім випадку, щодо порушення, яке мало місце під час голосування, за яке скарга може бути подана до відповідної дільничної виборчої комісії не пізніше закінчення голосування.

Рішення, дії чи бездіяльність дільничної виборчої комісії, її члена може бути оскаржено до окружної виборчої комісії, яка утворила відповідну дільничну виборчу комісію, або до суду.

Рішення, дії чи бездіяльність окружної виборчої комісії, її члена може бути оскаржено до Центральної виборчої комісії або до суду.

Скарга може бути подана протягом п’яти днів після дня прийняття рішення, вчинення дії чи бездіяльності, крім випадку, щодо порушення, яке мало місце під час голосування, за яке скарга може бути подана до відповідної дільничної виборчої комісії не пізніше закінчення голосування.

Скарга, що подається до виборчої комісії, повинна містити:

1) назву виборчої комісії, до якої вона подається;

2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) суб’єкта звернення із скаргою, його місце проживання (поштову адресу), а також номер засобу зв’язку, адресу електронної пошти, якщо такі є;

3) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) суб’єкта оскарження, його місце проживання (поштову адресу), а також номер засобу зв’язку, адресу електронної пошти, якщо такі відомі;

4) суть порушеного питання;

5) виклад обставин і зазначення доказів, якими заявник скарги обґрунтовує свої вимоги;

6) чітко сформульовані вимоги із зазначенням суті рішення, ухвалення якого вимагається від виборчої комісії;

7) перелік документів і матеріалів, що додаються;

8) у разі наявності зазначення зацікавлених осіб, яких суб’єкт подання скарги вважає за потрібне залучити до розгляду скарги;

9) підпис заявника скарги (представника юридичної особи – заявника) із зазначенням дати підписання.

У разі задоволення скарги виборча комісія може прийняти рішення, яким:

1) визнати рішення суб’єкта оскарження чи окремих його положень, дії чи бездіяльність такими, що не відповідають вимогам законодавства про вибори депутатів, порушують виборчі права громадян, права та законні інтереси суб’єкта виборчого процесу;

2) скасувати рішення;

3) зобов’язати суб’єкта оскарження здійснити дії, передбачені законодавством, що регулює організацію та порядок проведення виборів депутатів;

4) зобов’язати суб’єкта оскарження утриматися від вчинення певних дій;

5) поновити іншим способом порушені виборчі права громадян, права та законні інтереси суб’єкта виборчого процесу;

6) зобов’язати суб’єкта оскарження здійснити передбачені законодавством, що регулює організацію та порядок проведення виборів депутатів, дії, які випливають із факту скасування рішення, визнання оскаржених дій або бездіяльності протиправними.

Таким чином, при формулюванні своїх вимог у скарзі, особа повинна зазначати чітко лише ті, які відповідають наведеним вище рішенням, що може бути прийнято за результатом розгляду скарги.

  1. Подання позову до адміністративного суду. Як вже зазначалося вище, виборець, за умови що певні рішення, дії чи бездіяльність кандидатів, партій, органів влади, виборчих комісій тощо безпосередньо порушують його виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі має право подати позов до адміністративного суду.

Подання такого позову здійснюється в порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства. Цим Кодексом у статті 160 визначено вимоги щодо змісту позовної заяви, без дотримання яких суд залишить подану заяву без руху.

До позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Дії кандидатів оскаржуються до апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає місто Київ. Рішення, дії чи бездіяльність дільничної виборчої комісії та її членів можуть бути оскаржені до адміністративного суду за місцезнаходженням дільничної виборчої комісії. Рішення, дії чи бездіяльність окружної виборчої комісії або члена такої комісії можуть бути оскаржені до окружного адміністративного суду за місцезнаходженням окружної виборчої комісії в порядку, встановленому законодавством.

  1. Подання скарги до органу влади. Законодавство України дозволяє будь-яким громадянам подавати різні заяви чи скарги до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків, у порядку передбаченому Законом України «Про звернення громадян».

Тому, у разі виявлення будь-яких фактів, що можуть свідчити про наявність порушень виборчого чи іншого законодавства, в тому числі і наявність застосування адмінресурсу, громадяни можуть оскаржити це подавши відповідну скаргу до органу влади, самоврядування чи підприємства, установи, організації, де такі порушення допущено.

Закон визначає що скарга – звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб.

У скарзі має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання скарги та вимоги. Письмова скарга повинна бути підписана заявником (заявниками) із зазначенням дати.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *